Назва міста Кривий Ріг

За матеріалами видання:
Комаров В.О. Історія Криворіжжя
Дніпропетровськ: Січ, 1992

• ...Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку... На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму: "А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?" Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з'являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася - Кривий Ріг...

•...За царювання Петра І на уральських заводах працювали майстри по залізу Рогови. Молодший з них - Іван - через щось потрапив у немилість до заводовласника. Забрали його у солдати. На той час була війна з Швецією. Сміливо бився з чужинцями уралець, але в одній із сутичок наздогнала його ворожа куля. Тяжко пораненого солдата підібрали місцеві хуторяни. Іван одужав, зміцнів, тільки перебита нога погано зрослася - так він і залишився кривим. Від своїх рятівників багато наслухався колишній солдат про запорозьких козаків. Захотілося і йому подивитись на вільну козаччину. Вирушив він у дорогу, але ненадовго вистачило сил. А тут ще й осінні дощі почалися. Вирішив Іван зазимувати в одній з балок, де текла річка. Збудував домівку і став жити, полюючи дичину та збираючи різні ягоди. Одного разу натрапив Іван Рогов на залізну руду, що вих одила на поверхню з надрічкових скель, і згадав про уральські заводи, про свою родину і своє ремесло. Невідомо, скільки минуло часу і як це йому вдалося, але закурів біля оселі чорнуватий димок - це залізних справ майстер почав плавити залізну руду... Недалеко проходив чумацький шлях. Осі на чумацьких возах були дерев'яні, і Іван Рогов почав кувати та пропонувати чумакам залізні. Незабаром слава про ці осі рознеслася далеко, і якщо чумаки питали один одного, де той ставив залізні осі на віз, то чулося у відповідь: "Та в Кривого Рога". Згодом біля хатинки майстра почали селитися запорожці. Поселення стало селом. Ну, а назва так і лишилася - Кривий Ріг...

•...Було це ще за чумацьких часів. Возили чумаки сіль з Криму. Їх шлях пролягав повз маленьке мальовниче село, що стояло у балочці при злитті двох річок. Ніхто і назви його не знав. Село та село. Рідко коли завертали сюди. Та знайшовся один метикуватий господар і поставив при дорозі на в'їзді до села корчму... Якось заїхала до нього велика чумацька валка підкріпитись, відпочити, віз відремонтувати. Зайшли до корчми. Господар зустрів їх гостинно. Звичайно, і без горілки не обійшлося. Але оскільки господар склянками ще не розжився, то частував чумаків з великого кривого баранячого рога. Обходив з рогом усіх, а сам на одну ногу припадав. Кривий, значить, був. Так сподобалось у нього чумакам, що кожного разу, проїжджаючи мимо, старший питав: "А що, брати, заглянемо до Кривого?" А хтось з чумаків додавав: "Та й вип'ємо з рога". З того часу й повелося, що хто б не проїжджав повз село, той і казав: "Не завадило б заїхати до Кривого Рога". Так і залишилася за селом назва - Кривий Ріг...

•...Нічого не було на цьому місці. Навкруги, скільки сягало око, простирався дикий степ. Шуміли на злитті двох річок дерева, захищаючи запорожців від татар. Дуже красиве місце було... Якось перед заходом сонця навідався сюди козацький роз'їзд. Виїхали козаки на пагорб та й зупинились зачаровані. Сухе ковилля вогнем вигравало, вода в річках так сріблом виблискувала, що аж очі сліпило.... Стоять собі запорожці, очей відвести не можуть, аж поки один не звернув увагу на річки, які пробили собі шлях по балках: "Ви тільки подивіться, який ріг здоровий вийшов. Та й кривий же який!" - "Кривий не кривий, а мені цей ріг до душі припав, давно вже, - каже другий, - я на це місце оком накинув. Оселятись тут думаю". І, наче не звертаючи уваги на здивовані погляди товаришів, додав: "Не ті вже роки, щоб бусурманів рубати. Не ті роки, щоб місяцями з коня не злазити". Так, бувало, як ідуть запорожці мимо, то й згадують тих, хто в тому Кривому Розі козакує. Так назва й закріпилася за козацьким зимівником...